Коли потрібно звертатися до психолога?Навіщо потрібен дитячий психолог?

Як часто в батьків виникають питання про виховання? Щодня? Ні, напевно ще частіше.

І багато мам і тат опиняються сам на сам зі своїми проблемами. Справді, що робити, якщо малюк регулярно влаштовує істерики? Або гризе нігті? Або боїться темряви?

Можна порадитися з подружкою, або спитати у мами. Можна накупити книг, журналів для батьків. І читати, читати, читати…

Кожна дитина унікальна і батьки повинні усвідомлювати, з якою проблемою вони можуть впоратися самостійно, а із чим все ж таки звернутися до фахівця.

Чомусь існує якесь упередження, що до психолога треба йти тільки в тому випадку, якщо ситуація зовсім критична. Мовляв, психолог нам не потрібний, у нас дитина нормальна, просто вередує, як усі.

Дитячий психолог допоможе вам відповісти на питання про дитячу поведінку, скорегувати ваш підхід до дитини, підкаже як краще діяти в певній ситуації.

Багато мам і тат турбуються, що їхня дитина розвивається повільніше, ніж інші діти. Швидше за все їм це просто здається, тому що в кожного малюка свій темп розвитку. Але професійно і чітко на це питання відповість саме дитячий психолог.

Для дітей, які занадто тривожні, агресивні, соромливі, відчувають часті страхи, психолог може провести цікаві заняття. На заняттях діти разом із психологом грають у звичайні, на перший погляд, ігри. А результат не змусить себе чекати. У дитини минають страхи, знижується агресія, підвищується впевненість у власних силах.

Тому не слід забувати, якщо у вас виникають проблеми із дитячою поведінкою, вам завжди готовий допомогти дитячий психолог!

Коли потрібно звертатися до психолога?

• Якщо проблема не розв’язується тривалий час;
• Якщо ви знаєте як розв’язати проблему, але вам все-таки потрібна допомога;
• Якщо ви не можете зрозуміти причину дитячої поведінки;
• Якщо вам здається, що дитина відстає в розвитку від однолітків;
• Якщо у вас є сімейні проблеми, і це впливає на поведінку дитини.

Психологічні ігри для дітей

Ігри для дітей – це не тільки розваги. Для дитини гра – це основний вид діяльності. Вона допомагає їй розвиватися і пізнавати навколишній світ. Тому педагоги часто використовують психологічні ігри для дітей у вихованні. Деякими з таких ігор я хочу поділитись з вами.

Психологічні ігри бувають самих разних напрямів: вони можуть бути спрямовані на розвиток пам'яті, реакції, кмітливості, уваги, уяви, музичного слуху... Вони допоможуть виявити лідерів у дитячому колективі, здружити і згуртувати колектив, подолати сором'язливість і розвинути впевненість в собі. Плюс психологічних ігор для дітей в тому, що дитина буде із задоволенням грати, навіть не підозрюючи, що в цей момент її виховують.

Всі ігри, які будуть описані нижче, розраховані на дитину 3-4 років.

"Упертий ослик" - гра для сором’язливих діток.

Не бійтеся, ваші діти не стануть від цієї гри маленькими упертюхами. Зате вона дасть їм досвід відстоювання своєї думки, допоможе трохи розкріпоститися. Пропонуєте дитині: давай пограємо у впертого віслюка. Ти будеш осликом. А я його господарем. Ослик у нас такий упертий, він зовсім не хоче йти по дорозі. То він тягнеться щипати травичку, то побачив метелика і біжить за нею, то влігся на дорогу. Наш ослик зовсім не слухає вмовляння господаря і не йде за ним. А коли господар просить його помовчати, раптом починає голосно кричати "Іа-іа". Дайте дитині кілька замальовок поведінки впертого віслюка або спочатку ви побудьте осликом. А потім поміняйтеся ролями. Під час гри, поцікавтеся у дитини: а який господар у ослика, чи дає він йому відпочити, може ослик пручається, тому що сильно втомлюється? А може він боїться свого господаря?

"Лялькові хованки" - працюємо зі страхом темряви.

Грати можна вдень, але має бути приміщення з щільними шторами. Або ввечері, але тоді включіть нічник. Ховатися будуть ляльки і м'які іграшки. Як в добре освітлених місцях, так і в темній кімнаті. За кожну іграшку, знайдену в темній кімнаті дається 5 очок, а у світлій - 2 очки. У перший час, іграшку в темній кімнаті залишайте на видному місці.

"Генерал готує похід" - гра на розвиток зосередженості.

Особливо підходить холерикам і сангвінікам. Генерал намічає план походу, сидячи за столом. Головне створити потрібну позу: лівою рукою підпирає голову, вказівним пальчиком правої руки ведемо по карті (можна покласти справжню, можна намалювати з дитиною свою). На обличчі повна серйозність (адже ми повинні виграти цей похід): нижня губа закушена, оченята примружені. Можна пограти не в генерала, а в мандрівника.

"Чарівник сну". Якщо у вашої дитини є проблеми з засинанням.

Робимо разом з дитиною чарівну паличку. Гра проводиться з увімкненим нічником. Цією паличкою наш маленький чарівник торкається всього в кімнаті і говорить: "Шафа заснула, стілець заснув ...". Коли "заснуть" всі іграшки і предмети в кімнаті, дитина вкладається в ліжечко, торкається чарівною паличкою себе, примовляючи: "І я засинаю". Гасіть світло. Все, гра закінчилася.

Поради батькам щодо зниження рівня страхів або тривоги у дітей

Пам’ятайте, що дитячі страхи – це серйозна проблема й не треба сприймати їх тільки як «вікові» труднощі.

Не іронізуйте, дитина зрозуміє, що захисту чекати не від кого,й остаточно закриється.

Спрямовуйте та контролюйте перегляд дитячих мультфільмів, намагайтеся , щоб діти дивилися передачі з позитивними героями, орієнтовані на добро, тепло.

Прагніть до того, щоб у родині була спокійна, доброзичлива атмосфера, уникайте сварок,конфліктів, особливо в присутності дітей.

Не залякуйте дитину: «Не будеш спати – покличу вовка» тощо.

Більше заохочуйте, хваліть, схвалюйте й морально підтримуйте дитину.

Малюйте з дитиною страх і все те , чого вона боїться. Тему смерті краще виключити. Саме заняття має тривати не більше 30 хвилин..

Можна запропонувати знищити малюнок: порвати або спалити.

Не чекайте швидкого результату, страх не зникне одразу.

Посмійтеся разом з дитиною. Цей спосіб передбачає наявність бурхливої фантазії в батьків. Якщо ваша дитина боїться,наприклад, грози, постарайтеся придумати яку-небудь історію(обов’язково страшну) із власного дитинства про те, що ви й самі точно так само боялися грози, а потім перестали. Нехай син чи дочка посміється з вас. Адже одночасно вони сміються й над своїм страхом,а отже, вже майже перемогли його. Важливо, щоб маля зрозуміло: « У мами чи тата були такі самі страхи, а потім вони минули, отже, це пройде й у мене».

Грайте за ролями.

Ігри за ролями гарні тим ,що дозволяють моделювати практично будь-яку ситуацію, що викликає в дитини тривогу, і розв’язати її ненав’язливо у грі, формуючи в такий спосіб у свідомості дитини досвід подолання свого страху.

Настанови батькам щодо використання покарань

1. Покарання не повинно зашкодити здоров’ю – ні фізичному, ні психічному.
2. Якщо є сумніви щодо того, карати чи не карати, - не карайте.
Жодних покарань із метою "ПРОФІЛАКТИКИ"!
3. За один раз – одне покарання. Не позбавляйте дитину заслуженої похвали або нагороди.
4. Не використовуйте покарань за провини, термін давності яких вже минув. Краще не карати, ніж карати пізніше.
5. Покарали - пробачте.
6. Дитина не повинна боятися покарань.

Дитина говорить «погані» слова. Як реагувати?

З розширенням кола спілкування, з поступленням в дитячий садок, відвідуванням різноманітних гуртків дитинка починає дізнаватись багато нового. І не завжди це нове - добре. Один з таких далеко не радісних моментів - лайливі слова. Почувши від своєї дитини таке «нововведення», дорослі часто губляться і не знають, як себе поводити в таких ситуаціях. Оговтавшись від шоку, батьки вибирають один з наступних варіантів.

Варіант 1. Лаємо.

«І в кого тільки він пішов? ..» - дивуються часто батьки. Щоб зрозуміти це, потрібно просто поспостерігати за своїми манерами, своїм стилем поведінки. Адже часто трапляється так, що, не помічаючи своїх особливостей поведінки, ми відстежуємо їх в поведінці своїх дітей. Задумайтеся, чи характерною для вас є нестриманість, агресивність, зайва емоційність? У цьому випадку дійте за принципом «почни з себе».

Варіант 2. Залишаємо без уваги («Нічого не трапилося!»).

Виправдовуючись тим, що на таких словах не варто акцентувати увагу, що дитина сама їх забуде, батьки частково мають рацію. Але яка гарантія того, що, одного разу забувши ці вирази, дитина не згадає їх в найбільш невідповідний момент?Також дорослим треба пам'ятати, що логіка дітей відрізняється від логіки дорослих. Поміркувавши, малюк, швидше за все, дійде висновку, що якщо ви ніяк не реагуєте на ці слова, то так воно і повинно бути.

Варіант 3. Залякуємо («Будеш лаятися - язик відріжуть!»).

Дуже ефективний спосіб, особливо за необхідності миттєвого впливу. Але має два дуже великих мінуса. По-перше, з віком все важче буде знайти дієвий предмет залякування, а по-друге, в разі ненормованого використання цей метод може спровокувати появу і розвиток невротичних станів. Особливо «популярними» у батьків є медичні процедури: уколи, хірургічні операції і т. д. У цьому випадку не варто дивуватися тому, що при черговому відвідуванні медичного кабінету у дитини почнеться істерика.

Варіант 4. Пояснюємо.

Найефективніший, але найважчий спосіб, так як вимагає великих зусиль і чіткої послідовної тактики. Зіткнувшись з тим, що ваша дитина включає у свою мову нецензурну лексику, відразу поясніть малюкові твердим тоном, що дані вирази використовуються або хуліганами, або дурними маленькими дітьми; ні тих, ні інших в пристойні місця не пускають. Дайте дитині можливість зробити свій вибір!

Одна з причин, по якій діти починають лаятись, - це бажання привернути до себе увагу. Отримавши в свій арсенал хороший спосіб шокування дорослих, а тим самим можливість потрапити в центр уваги, дитина буде пускати його в хід все частіше і частіше. По-перше, постарайтеся знайти прийнятний спосіб самоствердження для дитини. По-друге, відразу давайте «зворотній зв'язок» - спокійно, але твердо негативно. Необхідно показати малюкові, що у оточуючих пропадає бажання спілкуватися з ним, коли він кричить і лається. Тим самим ви зможете подбати про психогігієну та душевний спокій як ваш, так і вашої дитини.

Почему дети ломают игрушки?

Дело было на дне рождения. Родители подарили ребенку игрушку, а потом начали объяснять, как этой игрушкой играть, не давая ребенку даже как следует рассмотреть ее и потрогать. Потом игрушку все же вручили имениннику и он начал ее исследовать. Тут же опять последовали инструкции: "Так нельзя делать, она поломается! Надо вот так”, "У тебя руки в еде, иди вымой, потом бери”. Именинник начал нервничать. В конце концов все закончилось тем, что он таки сломал ее (и было очень похоже, что нарочно). Родители расстроились, нашумели на ребенка и сказали, что больше игрушек ему покупать не будут.

Теперь представьте себе ситуацию. Ваши родители хотят подарить Вам новехонькую БМВ. Но только Вы садитесь за руль, как слышите "Куда брелок грязными руками взял? Быстро мыть руки! Иди меняй обувь! Посмотри – у тебя куски грязи на ботинках висят! Без памперса на кожаное кресло не садись! Куда ты рулишь? Ты что не видишь – яма впереди! Если ты будешь так газовать и тормозить – колодки выйдут из строя и резина сотрется, машинка поломается и не будет у тебя машинки!”

Ну, что Вам хочется с делать с этой машиной? Правильно, разбить вдребезги! Вот именно это дети и делают!

Взрослым нужно понять, что то, что принадлежит ребенку, принадлежит только ему и он может делать с этим что угодно.

Может подарить, обменяться с кем-то на другую игрушку (о цене дети еще ничего не знают, знают только о ценности вещи и ценность маленького желтенького цыпленка может оказаться выше очень дорогого синтезатора), он может сломать ее (и не важно в исследовательских целях, или из-за неаккуратного обращения), выбросить просто так, положить с собой спать и т.д. Вы же тоже иногда выбрасываете свои вещи, которые Вам надоели или не нравятся.

И желание сломать возникает, как протест: раз я не могу пользоваться, как хочу, то уж лучше я ее сломаю.

Как только дети начинают чувствовать, что на право собственности никто не претендует, они часто перестают ломать игрушки. На это может понадобиться определенное время.

Мы года в 2 проходили этот урок. Не в такой форме, как описано, конечно, но попытки объяснять, как играть так, чтобы не сломать, у нас были. Потом, когда мы поняли, что к чему, и у дочки в очередной раз возникло желание что-то сломать, я спросила: "Солнышко, а что ты делаешь?” – "Ломаю!” – "Ломай, конечно, это же твоя игрушка. Делай с ней, что хочешь.” Дочка сначала недоуменно смотрела на меня, видимо, раздумывая, что делать. Но постепенно желание ломать игрушки сошло на нет.

Очень часто желание ломать что-то распространяется на вещи мамы и папы (или других членов семьи). Вот тут уже нужно объяснять, что кому принадлежит.

- Это твоя вещь, можешь делать с ней, что хочешь.

- А это моя вещь (иногда говорю "моя игрушка”), ломать ее нельзя. Если хочешь, можешь аккуратно посмотреть.

Или же вообще можно запретить ребенку трогать какую-то вещь, которая ему не принадлежит.

- Это моя вещь и трогать ее я не разрешаю.

Когда дочка поняла, что все игрушки наконец-то принадлежат ей, то стала к ним более аккуратно относиться. Так же как и к нашим вещам.

Однажды мы ложились спать, а на кровати лежали ее игрушки. На просьбу убрать, она ответила, что не хочет. Тогда я сказала: "Я сейчас буду ложиться спать, лягу и раздавлю твои игрушки. Можно я раздавлю твоего дельфина?” Все складывается за 5 минут!”

Вот так все вещи разлеглись по своим местам.